Як збалансувати свободу слова та національну безпеку і яким чином досягти відповідальності ЗМІ перед суспільством – про це йшлося на форумі National Media Talk, який зібрав журналістів, медіаекспертів та медіаменеджерів. У заході взяли участь Голова Незалежної медійної ради Наталія Лигачова, секретар Ради Ігор Розкладай та член Ради Антоніна Черевко.
Так, Наталія Лигачова виступила модератором дискусії щодо співвідношення свободи слова та національної безпеки, а також взяла участь у обговоренні.
“Чи мають наші усталені журналістські стандарти трансформувати під час війни з Росією? Або ж слідування жорстким стандартам – це те, що необхідно для перемоги? Чи є в таких умовах допустимою самоцензура?”, – такі питання запропонувала вона для медіаспільноти.
За словами Антоніни Черевко, протиставлення свободи слова і національної безпеки не відповідає дійсності, адже свобода слова існує в рамках держав, і їх функціонування залежить від нацбезпеки.
“Питання не в тому, чи слід змінювати етичні принципи, а в тому, як ми їх інтерпретуємо. Тут не йдеться про брехню, але я проти суто формального підходу до стандартів. Наприклад, є точки зору А і Б, і нам треба їх подати. Але, як у ситуації з Сирією де йде війна, про яке рівноправне подання всіх точок зору може йти мова? Колега з Хорватії слушно зауважила, що якби цей формат застосовували у Другу Світову, ЗМІ мали б подавати точку зору прихильників Голокосту”, – відзначила експерт.
На думку Антоніни Черевко, здоровий патріотизм і професійні стандарти не є взаємовиключними.
“У нас є хибне розуміння патріотизму як любові до уряду. Це зовсім інша річ, адже патріотизм – це любов до власної країни. Тож якщо виходити з цієї позиції конфлікту немає. Навпаки, замовчування деяких ситуацій у армії чи уряді є непатріотичним”, – підсумувала вона.
Наталія Лигачова відзначила, що в умовах війни відповідь на цю дилему є особистим вибором кожного, адже усталених правил на всі випадки життя немає.
Натомість Ігор Розкладай розповів про практичний досвід узгодження свободи слова та інтересів держави на прикладі проекту «Embedded Journalism» для журналістів, які працюють у зоні АТО.
«Одним із перших викликів було поєднання свободи слова і хоча б мінімального захисту, аби журналісти, наприклад, не показували наші позиції, даючи ворогу можливості для прицільної стрільби. Особливо важливо це в умовах, коли регулювання і законодавство загалом пристосоване для мирного часу, а для війни ці принципи вже не підходять», – відзначив він.
За словами Ігоря Розкладая, кінцевим завданням є збалансувати систему таким чином, щоб вона відповідала умовам війни і водночас не вводити тотальну цензуру, з якою журналістська спільнота вимушена була боротися у попередні роки.
Також під час конференції відбулася дискусія щодо відповідальності медіа та перспектив регулювання. Під час обговорення Наталія Лигачова виокремила причини, через які українські медіа не є відповідальними.
“Перша причина – ЗМІ належать олігархам, і дотримуються передовсім інтересів власників, а не суспільства. По-друге, є дуже велика кількість каналів, і це породжує конкуренцію. На жаль, якби стояло завдання створити найпопулярніше медіа у світі – це був би порноканал. Схоже, деякі наші медіа ідуть таким шляхом, і що ближчі вони до цього формату, то більші рейтинги. І третя проблема – недостатня здатність журналістської спільноти до співорганізації, щоб самі журналісти мали вплив на контент і на власників ЗМІ”, – вказала вона.
Натомість Ігор Розкладай наголосив: медіа – це дзеркало суспільства. Тож проблема полягає у небажанні аудиторії платити за якісний контент і таким чином підтримувати його створення
“Наприклад, якщо банка фарби коштує 40 гривень, а покупці готові платити тільки 20, виробник починає підлаштовуватися: випускати продукт гіршої якості – зате дешевший. І поступово вся галузь починає виробляти непотріб. Та сама ситуація і з медіа. На жаль, через “застій” у 90-х ми отримала глядача, який хоче споживати саме такий контент. Тому журналісти і власники ЗМІ не готові до саморегулювання – а навіщо це їм? Краще випустити в ефір 12-річну породіллю і заробити рейтинг, ніж говорити про складні соціальні проблеми”, – пояснив експерт.
За його словами, саме така ситуація стала причиною створення Незалежної медійної ради
“Ми не є саморегуляторним органом у прямому значенні, бо половину Ради складають журналісти, решту ж – юристи. Ми просто вирішили стати хоч одним голосом, який почне говорити, що далі так тривати не може: або ми починаємо виправлятися, або ж дійсно суспільному мовнику пора створювати канал “UA:Порно”. Варіантів лише два: скотитися до неосередньовіччя, де найрейтинговішим буде побиття людини на Майдані у прямому ефірі, або ж повернутися назад до стандартів мовлення”, – підсумував Ігор Розкладай.