На думку Незалежної медійної ради, у факті трансляції документального фільму «Олесь Бузина: жизнь вне времени» ВМП «Горизонт» існують ознаки порушення заборони на використання телерадіоорганізацій для розпалювання національної та релігійної ворожнечі, а також недотримання обов’язку телерадіоорганізації поширювати об’єктивну інформацію.
Висновок
І. Обставини справи
1. 15 травня 2017 року до Незалежної медійної ради надійшло звернення від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (лист № 17/260 від 17.02.2017) з проханням висловити позицію щодо наявності порушень чинного законодавства України в демонструванні документального фільму «Олесь Бузина: жизнь вне времени», що транслювався Виробничим малим підприємством «Горизонт» 21 січня 2017 року об 11:02.
2. 19 травня 2017 року Незалежна медійна рада, відповідно до пункту 12 Положення про Незалежну медійну раду, визнала звернення в цій справі прийнятним з огляду на контраверсійність постаті Олеся Бузини та поглядів, що висловлювалися ним у публічних дискусіях, а також публічний інтерес до розслідування його вбивства.
3. Документальний фільм «Олесь Бузина: жизнь вне времени», що транслювався ВМП «Горизонт»[1], присвячений постаті Олеся Бузини — українського публіциста, відомого своєрідною позицією щодо історичного минулого України та приверненням уваги до негативних (реальних або вигаданих) аспектів особистостей відомих українських діячів ХІХ ст. Сам фільм було створено за підтримки сайту buzina.org «друзями та родичами Олеся Бузини» (0:01) до других роковин убивства пана Бузини в Києві. У документальному фільмі змонтовано як елементи інтерв’ю та виступів Олеся Бузини, так і синхрони його колег та друзів (Ігоря Гужви, прес-секретаря УПЦ МП Василя Анісімова, політолога Михайла Погребинського, Володимира Скачка, Яна Таксюра, Кирила Вишинського та інших), які представляють інтелектуальні течії українського суспільства, що підтримують закінчення війни на сході України та розв’язання проблеми окупації Криму шляхом максимальних поступок із боку України.
4. Пана Бузину зображено як патріота України, який бажав їй лише добра й миру і якого було вбито саме через позицію, що була альтернативною й незручною для представників як української, так і російської сторін війни на сході (див. 12:30–35).
Його вбивство порівнюють із низкою інших випадків, на які була гучна реакція західного суспільства — ситуації зі вбивством Георгія Гонгадзе, погрозами Салману Рушді, терористичні акти щодо Charlie Hebdo, — а також висловлюють тезу про те, що реакція на вбивство Бузини порівняно зі вказаними випадками не була достатньою та адекватною (7:50–8:00), підсумовуючи тезою про те, що країна справді змінилася після Майдану (в кадрі з’являються відеокадри зі щорічного факельного маршу націоналістів, див. 8:00; подібне відео й синхрон з’являються на 17:04). Через згадку про декомунізацію автори фільму роблять висновок про подальші обмеження свободи вираження поглядів у державі («СМИ в упор не замечают, что во скором времени мнение, отличное от линии правящей верхушки, придется тайком издавать в каких-то электронных самиздатах — а доносы на соседей уже давно стали обыденной практикой»; див. 13:40–50). Далі теза розвивається через підняття теми «рейдерського захоплення» церков УПЦ МП та «вбивства» священиків (18:36–19:05).
5. Автори фільму згадують і тезу про єдність російського та українського народів, а також про «громадянську» війну, яка, мовляв, триває на східних теренах України і є продовженням громадянської війни, що тривала після розвалу Російської імперії. Так, зокрема, наведено дані «по официальной статистике» (див. 23:21), за якою більше 50 % громадян України «прямым, родственным образом связаны с гражданами РФ: братья и сестры, жены, тещи, сваты, кумовья, и т. д., и т. п.». Також подано запис виступу Бузини в ефірі телеканалу «Россия 1» від 30 січня 2014 року, у якому він висловлює тезу, що «есть два государства — но есть один народ» (29:54–56); «один народ, но два разных государства» (51:33–35). Тезу про те, що на теренах України триває «гражданская братоубийственная война», повторює й Володимир Скачко (44:43–45:05), певною мірою — Ігор Гужва («он не погиб на гражданской войне, потому что в ней не участвовал»; 46:16–21, а також див. 53:51–55) та Василь Анісімов («он не жертва гражданской войны»; 46:48–50).
5. Окремо порушено тему вбивства Олеся Бузини. Звучить теза про те, що Бузину вбили ідеї, посіяні українською владою, «а вот эти вот недоумки, эти молодчики из нацбатов, это всего лишь орудия преступления» (41:08–16). Далі йдеться про те, що потенційні вбивці Бузини належали до «ультранационалистических отрядов и батальонов» (42:10–12) — і їх почали випускати з в’язниць, оскільки «со слов наших источников в силовых структурах, на следствие и суды начало оказываться давление, как со стороны уличных радикалов, так и со стороны определённых политических кругов» (42:18–30).
ІІ.Регулювання
1. Конституція України
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
2. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини)
Стаття 10. Свобода вираження поглядів
1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
3. Закон України «Про телебачення і радіомовлення»:
Стаття 6. Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій
2. Не допускається використання телерадіоорганізацій для:
закликів до розв’язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті;..
пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження.
Стаття 59. 1. Телерадіоорганізація зобов’язана:
в) поширювати об’єктивну інформацію.
4. Закон України «Про інформацію»
Стаття 28. Неприпустимість зловживання правом на інформацію
1. Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
III. Оцінка дотримання вимог законодавства України
1. В умовах війни на сході України та посилення законних обмежень свободи вираження поглядів, пов’язаних із цим, слід звертати особливу увагу на поширення матеріалів, до яких може бути чутливиою велика частина суспільства України, зачепленої війною. Зрозуміло, що для значної частини суспільства пацифістський дискурс наразі апріорі неприйнятний. Утім, варто зважати й на те, що, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, захисту підлягають не лише інформація та ідеї, які сприймаються позитивно, неагресивно або ж індиферентно, а й ті, які ображають, шокують та викликають занепокоєння (серед інших джерел, п. 48 рішення ЄСПЛ у справі KaratasvTurkey[2]).
2. Саме тому Незалежна медійна рада наголошує, що в цій справі предметом оцінки не є публічний дискурс чи погляди Олеся Бузини на «мирне розв’язання» питань, пов’язаних із закінченням війни на Донбасі. Попри непопулярність серед активної частини суспільства України, така позиція має право на існування як альтернативна думка. Водночас, використання нібито пацифістських поглядів для розпалювання ворожнечі всередині суспільства не має толеруватися й підлягає обмеженням, особливо в контексті воєнних дій на сході України.
3. З огляду на викладене вище, Незалежна медійна рада розглядатиме цю справу на предмет порушення заборони використання телерадіоорганізацій для розпалювання національної та релігійної ворожнечі. У цьому контексті варто згадати визначення мови ворожнечі, надане в Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № 97(20), яким до неї відносять усі види висловлювань, що поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовуютьрізноманітні форми ненависті, викликані нетерпимістю[3]. Варто зважити й на позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в рішенні у справі Zana v Turkey, в якій було зазначено, що слід зважати на контекст ситуації в географічному регіоні, в якому було озвучено те чи інше висловлювання[4]. Як зазначав Європейський суд із прав людини у справі JersildvDenmark, аудіовізуальні медіа мають значно швидший та потужніший ефект за друковані ЗМІ[5].
4. Як уже звертала увагу Незалежна медійна рада у своєму висновку № 9щодо випуску передачі «Відкритий мікрофон» на радіо «АКС» від 25 квітня 2016 року[6], форми розпалювання ворожнечі можуть набувати неочевидних словесних форм та формуватися радше з контекстуального сприйняття певного контенту загалом. У фільмі «Олесь Бузина: жизнь вне времени» також вжито певну кількість реплік, які можна розцінювати як мову ворожнечі. Адже ще трагічний досвід історії нацистської Німеччини показує, що подання в матеріалах ЗМІ вигаданих «фактів» про злочини певної групи населення (напр., «убивства» євреями німецьких дітей) відкриває шлях до застосування насильства щодо представників цієї групи, а то й винищення їх (у недавньому минулому низка прихожан УГКЦ та протестанстьких деномінацій змушені були покинути захоплені проросійськими силами території на сході України й зазнали гонінь із боку останніх)[7].
Власне, до таких реплік можна віднести окремі тези, озвучені в рамках розповіді на тему «Страна изменилась» — наведення фактів про «рейдерські захоплення» церков УПЦ МП та «вбиств» священиків — після чого показано відеоряд із особами, які вигукують: «Слава нації! Смерть ворогам! Україна понад усе! Кириляку на гілляку! Онуфріяку на гілляку!» (18:41–50). Додає до атмосфери ворожнечі і згадка декомунізації як «бойкого развлечения», яке призведе до того, що «в скором времени мнение, отличное от линии правящей верхушки, придется тайком издавать в каких-то электронных самиздатах». Також варто згадати тезу про нібито поширення практики доносів на сусідів (див. 13:40–50, природно, що у східних і південних регіонах потенційними авторами доносів, тобто особами, що становлять загрозу, виглядають жителі з проукраїнськими / проєвропейськими поглядами).
У цьому документальному фільмі атмосферу ворожнечі значною мірою створює демонстрація відео з агресивною поведінкою «проукраїнських» активістів — або ж нейтральні кадри військових, під які підібрано агресивний і тривожний музичний ряд. Зокрема, яскравим прикладом відповідних кадрів є демонстрація відео з судового процесу щодо вбивства Олеся Бузини, в рамках якого кілька молодих людей українською мовою починають критикувати з використанням нецензурної лексики учасників процесу в судовій залі (див. 42:53–43:58). Натомість поведінку проросійських сил (наприклад, Антимайдан, Безсмертний полк) у фільмі не висвітлено.
5. Завдяки показу таких кадрів здійснюється дегуманізація проукраїнських активістів, а також учасників Революції гідності та представників українських військових сил у війні на сході України. Тут доречно згадати й тезу про «недоумков — молодчиков из нацбатов», а також послідовне вживання учасниками документального фільму терміна «громадянська війна» стосовно подій у нинішній Україні. Крім того, як вже згадувала Незалежна медійна рада у своєму висновку № 14 щодо трансляції передачі «Территория заблуждений» виробництва телеканалу «РЕН ТВ» в Маріуполі[8], тези, подібні до висловів Олеся Бузини про «две страны — один народ», можуть сприяти формуванню враження про те, що Україна ніколи не була справді самостійною й не контролювала всіх територій у межах сучасних власних кордонів.
6. Сумнівною, з огляду на обов’язок телерадіоорганізацій поширювати об’єктивну інформацію, передбачений статтею 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», є й достовірність низки фактів, згаданих у документальному фільмі. Як доконані факти або ж факти, підтверджені анонімними й неназваними джерелами, наведено низку висловлювань, що сприяють створенню атмосфери ворожнечі. Так, згадано «обыденную практику доносов на соседей», «прямую, родственную связь» більшої частини громадян України з громадянами РФ відповідно до якоїсь «официальной статистики»; інформацію про тиск на розслідування вбивства Олеся Бузини, отриману від «наших источников в силовых структурах». Окрему увагу варто звернути й на односторонній підбір людей, репліки яких було використано для реквієму за паном Бузиною в цьому фільмі.
На думку Незалежної медійної ради, для документального контенту особливо важливим є дотримання норм та принципів, притаманних інформаційній журналістиці, — а саме дотримання принципів достовірності й повноти подання інформації. Без дотримання цих принципів існує значний ризик перекручення інформації та можливість її використання для розпалювання ворожнечі.
7. Важливо згадати й географічний елемент поширення мовлення телеканалу «Горизонт TV». З огляду на те, що цей документальний фільм поширювався місцевим мовником на території Харківщини — регіону, який межує з територією воєнних дій і є сенситивним до поширення відповідної інформації, ризик загострення та розпалювання більшого конфлікту в суспільстві на відповідних теренах є достатньо серйозним. Саме тому, на думку Незалежної медійної ради, у факті трансляції документального фільму «Олесь Бузина: жизнь вне вре/мени» ВМП «Горизонт» існують ознаки порушення заборони на використання телерадіоорганізацій для розпалювання національної та релігійної ворожнечі, а також недотримання обов’язку телерадіоорганізації поширювати об’єктивну інформацію.
ІV. Висновки
Незалежна медійна рада вважає, що при показі документального фільму «Олесь Бузина: жизнь вне времени», який транслювався Виробничим малим підприємством «Горизонт» 21 січня 2017 року об 11:02, було порушено норми абзаців четвертого і шостого частини другої статті 6, а також пункту «в» частини першої статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».
