22 вересня Незалежна медійна рада провела публічну онлайн-дискусію “Інформація про війну як зброя: помилки, які можуть коштувати життя”.
Під час війни інформація може як врятувати життя людям, так і завдати шкоди, тож учасники дискусії дали поради медійникам: як працювати за такої ситуації. До прикладу, пишучи про полонених.
Відеозапис дискусії дивіться за посиланням
Як розповіла Марина Сингаївська, заступниця генерального директора Українського національного інформаційного агентства “Укрінформ”, членкиня НМР, є чотири групи полонених, і у кожному випадку потрібен окремий підхід.
1) Політв’язні, затримані у Криму та ОРДЛО. Цих людей офіційно затримують і судять, і ФСБ, і Меджліс публікують інформацію. Таких бранців треба підтримувати інформаційно, адже розголос може допомогти їм лишитися живими. Однак коли журналіст бачить анонімну інформацію, перше, що він має зробити – спробувати знайти родичів полоненого і підтвердити її, а не посилатися на невідомі телеграм-канали.
2) Цивільні, яких беруть у полон на тимчасово окупованих територіях, а також вивезені до рф. Тут підхід такий: часто оприлюднення імені та прізвища людини, затриманої у Херсоні, може врятувати їй життя, адже були випадки, коли після цього людей відпускали. Зазвичай, радитися доведеться з родичами, адже адвокатів у цих затриманих немає. Особливо у випадку дітей, понад 2 тисячі яких вивезли до росії.
3) Полонені військові та добровольці. Тут слід звернути увагу на попередній обмін, який пройшов у повній тиші. Експертка розповіла, що їхнє медіа давало інформацію про полонених захисників Маріуполя від їхніх родин. Ті радилися з правоохоронцями про те, що саме можна опублікувати. У цих випадках слід бути обережними, адже інформація про життєпис людини, її погляди та місце служби провокує прискіпливе ставлення окупантів, які можуть через це завищити вимоги до обміну.
Тому Марина Сингаївська радить слухати повідомлення офіційних органів, і пам’ятати, що інформація про полонених є закритою, коментарів вам не дадуть. Та як показує практика, переговори тривають, і у наших бранців є шанс на звільнення.
4) Полонені журналісти. Хоча колеги прагнуть допомагати колегам, експертка просить усіх діяти обережно: уточнювати дані у медіа, де працює бранець, а не передруковувати інформацію. Також слід пам’ятати, що може тривати непублічний процес обміну, і ваша новина з фото та іменем журналіста може цьому зашкодити – тому треба бути обережними. Окупанти вважають журналістів цінними заручниками, і приділяють їм велику увагу.
Ще одн новий феномен – медіа беруть коментарі у екстрасенсів. До прикладу, питають у них, коли завершиться війна. За словами Ярослава Зубченка, оглядача та колумніста “Детектор медіа”, члена НМР, такі прогнози лишаються популярними, бо їх складно спростувати.
“Друга причина – це емоція. Під час криз людям хочеться вірити у краще, вони стають забобонніші. І зараз, під час повномасштабної війни, хочеться вірити, що рф буде переможена за два-три тижні”, – вказав він. Проте є одразу кілька проблем:
1) Це суперечить стандартам журналістики, за якими інформацію слід перевіряти з кількох джерел.
2) Такі новини також суперечать науці, зменшують середній рівень критичного мислення і медійну грамтоність. А відтак, люди стають вразливішими для подальших маніпуляцій.
3) Захоплення людей перетворюється у розпач, коли прогнози не збуваються. “Уявіть, які моральні гойдалки відчувають люди, які почули про швидке завершення війни, а за кілька тижнів отримують новини про обстріли і тяжкі бої”, – наголосив Ярослав Зубченко.
4) На основі почутої інформації люди також ухвалюють рішення. Наприклад, купують обігрівачі, почувши попередження про складну зиму або орієнтуються на курс валют. А люди, які почули прогноз про нормальну зиму, можуть ухвалити хибні рішення.
Тетяна Авдєєва, юристка Лабораторії цифрової безпеки, членкиня НМР, розповіла про дезінформацію – шкідливу та неправдиву інформацію, котра поширюється у медійному просторі.
“В описі дезінформації немає ні слова про умисел. Неважливо, чи ви поширили її свідомо, чи випадково перепостили інформацію з телеграм-каналу або онлайн-медіа. Поширюючи дезінформацію, ви як шкодите власній авдиторії, так і допомагаєте країні-агресору під час війни.”
Експертка наголосила, що дезінформація може бути явною – як фейкове інтерв’ю Зеленського, вигадане від початку і до кінця. Або ж прихованою, де правда змішана з вигадкою. Наприклад, інформація про “тисячі” дронів, які Іран передав росії. Окупанти справді мають іранські безпілотники, але їхня кількість перебільшена.
Дезінформації допомагає так званий “ефект бульбашки”. Так, людина звикла отримувати інформацію з певного набору джерел і поступово переконується у своїй правоті, адже не бачать інших думок.
Через це прихильникам різних політичних партій важко переконати одне одного: вони відвикли від альтернативних поглядів у своїй бульбашці, тому вважають їх фейками і маніпуляцією.
“Цю проблему доповнюють алгоритми соціальних мереж. Якщо людина лайкає у фейсбуку пост з дезінформацією, стрічка новин постійно підкидатиме таку інформацію. Тоді читач оточений інформацією певного типу і у вас немає об’єктивного бачення”, – наголосила експертка, закликавши завжди шукати першоджерело інформації.
Зазвичай, фейки спрямовані проти когось, однак бувають і “позитивні” – про них розповів Ігор Розкладай заступник директора, головний експерт з медійного права Центру демократії та верховенства права, член НМР.
До прикладу, розповіді про те, що гривню визнали найкрасивішою валютою у світі, а українську мову – наймилозвучнішою, спростовані вже багато разів.
“Я би сказав що ці історії вискакують, бо в українців є запит на свою історію і приклади, коли ми зробили щось хороше. Але вони несуть і мінус бо рано чи пізно факти перевірять і спростують, яким тоді буде ваше відчуття? Уявіть, що у дитинстві ви очікували в подарунок великий конструктор LEGO, а отримали кофтинку. Такі розчарування на регулярній основі ведуть до зневіри”, – вказав він
За його словами, “позитивні” фейки почастішали під час війни. Найчастішими є заяви про визволені населені пункти, коли насправді цього не сталося. Так, кілька місяців тому звучала заява про повернення ЗСУ у Херсон. Хоча насправді наші військові провели лише вилазку на околиці міста.
Експерт вважає такі повідомлення небезпечними. Вони можуть спонукати людей повернутися – і в результаті опинитися у полоні. Такі новини може вкидати ворог, аби ми потім розчарувалися.
“Я категорично вважаю що до того, як певна інформація підтвердиться, її поширювати не треба і не можна”, – наголосив Ігор Розкладай, нагадавши, що новин із телеграм-каналів це правило теж стосується.
Дмитро Тузов, ведучий радіо НВ, ведучий програми “Медіаклуб”, медіаексперт ГО “Фундація “Суспільність”, член НМР, розповів про роботу медіа під час контрнаступу. У минулі тижні Генштаб максимально обмежив доступ на передову журналістам, тож першість перехопили іноземні медіа. Вони не вважають себе зобов’язаними до чого, і навперебій поширюють інформацію, яку отримали від західних аналітичних центрів.
Експерт радить медійникам вивчати позитивний закордонний досвід. До прикладу, історію Елліота Гіггінса, засновника спільноти Bellingcat. Він навчився збирати інформацію з відкритих джерел, звіряти і ідентифікувати її до такої міри, що отримував про війну в Сирії більше інформації, ніж штаб диктатора Башара Асада.
Аналіз такої інформації дозволяє складати певну картину – якщо ви вмієте працювати з відео та звуковим рядом, накладати зображення на реальну карту, користуватися супутниковими знімками. Це дозволяє не просто інформувати, а бачити весь перебіг подій.
Звісно ж, при цьому важливо не нашкодити, але відповідальні медіа цей урок вже засвоїли, і не допускають серйозних помилок.
“Військові просять, навіть коли ви є свідком і бачите власними очима, що населений пункт звільнено, не повідомляти про це. Бо туди точно прилетить”, – підсумував Дмитро Тузов, закликавши медійників і далі спілкуватися з військовими, аби напрацювати оптимальні методи взаємодії.
Нагадаємо, раніше Незалежна медійна рада публікувала рекомендацію про те, як коректно інтерв’ювати полонених та поради при роботі з соцмережами.