Головна

  • Про нас
  • Члени
  • Новини
  • Справи
  • Рекомендації
  • Контакти
  • Пошук по справам

    Звернутись

     

     

     





    Журналісти та блогери: як (само)регулювати медійний простір України

    Поділитися

    Українська медійна спільнота має згуртуватися навколо професійних стандартів, а державі слід реагувати на порушення закону та загрози нацбезпеці – це буде дієвіша зміна для медійного середовища, ніж лише визначення, хто саме має професійний статус журналіста. Про це йшлося під час онлайн-дискусії “Проблемні питання саморегуляції медіа”, яку 29-30 червня 2021 року провела Незалежна медійна рада. 

    Її темою стали питання “кого слід вважати журналістом?”, статус блогерів та вимоги до них, журналістські посвідчення, звання заслуженого журналіста та його можливе скасування. Адже натепер законодавство встановлює рамки для преси, радіо та телебачення, тоді як онлайн-медіа і блогери лишаються у “сірій зоні”. Незалежна медійна рада пропонує ознайомитися з тезами дискусії.

    Про статус журналіста та закони для медіа

    Експерти наголосили, що роль питання “хто є журналістом, а хто ні”, не треба перебільшувати. Свободу слова в Україні має кожен, і держава має захищати її. Статус має значення лише там, де йдеться про можливості (наприклад, дозвіл працювати у зоні ООС чи акредитуватися на певні заходи) а також захист, якщо на людину нападають саме через журналістську діяльність. 

    “У такому разі, визначення журналіста має бути максимально широким, і ви пам’ятаєте, як ми добивалися, щоб у поняття “журналіст” входили оператори та всі творчі працівники медіа. Адже ми хочемо, щоб у разі нападу, правоохоронці ставилися до потерпілих як до журналістів. З іншого боку, ми розуміємо, що такі пільги вимагають балансу, тобто потрібна відповідальність”, – відзначила Наталія Лигачова, голова ГО “Детектор медіа”.

    За її словами, значно важливіша не назва, а те, щоб люди, які на практиці займалися журналістикою, визнавали професійні стандарти, прагнули дотримуватися їх і створювати органи саморегуляції. Саме це є завданням медійної спільноти. 

    Роман Головенко, медіаюрист, член Незалежної медійної ради, закликав водночас пояснювати авдиторії, у чому є суть журналістики, навчати самих журналістів та поширювати професійні стандарти. “У нас авдиторія після радянських часів звикла, що медіа мають хвалити або владу, або власника. І нам треба дати людям загальне уявлення, що журналістика подає різні точки зору. Пересічному читачеві слід пояснити, що є колонка, де точка зору суб’єктивна, а є новини, де лише факти без оцінок”, – наголосив експерт.

    Водночас, саморегулювання не скасовує потреби у державній політиці, однак вона має опікуватися діяльністю медіа, а не контролем за журналістами. За словами Наталії Лигачової, підхід має нагадувати регулювання соцмереж у західноєвропейських країнах, коли перевага надана чітким правилам для Facebook або Twitter, а не контролю за користувачами.

    “Нам слід порозумітися з державою, аби посилити її роль, коли вона потрібна. Аби регулятор, а не РНБО, діяв проти тих медіа, які порушують кримінальне законодавство чи загрожують нацбезпеці. Раніше регулятор дуже часто не хотів виконувати своїх повноважень, посилаючись на ті чи інші причини”, – підсумувала вона.

    Про блогерів та їх регулювання

    Минулоріч 44% українців отримували інформацію про події у нашій країні та світі з соціальних мереж, для 11% джерелом були месенджери – такі дані повідомляє фонд “Демократичні ініціативи”. Тож блогери дедалі успішніше конкурують із традиційними медіа. Адже для порівняння, із загальноукраїнських газет черпають інформацію 7% громадян. 

    Чи прирівнювати блогерів до журналістів – на це учасники обговорення не схильні однозначно відповідати “так” чи “ні”, натомість пропонують розпочати дискусію всередині галузі. Експерти погоджуються, що питання не в тому, аби видати авторам популярних блогів посвідчення, потрібно спонукати їх дотримуватися стандартів і не маніпулювати читачами.

    Так, Наталія Лигачова пропонує вирішити цю проблему у добровільний спосіб: “Ніяким примусом і законами ми не змусимо блогерів дотримуватися стандартів. Але можна побудувати регулювання так, що якщо ти хочеш, аби тебе вважали журналістом і давали пільги, то зареєструйся як медіа. А з іншого боку, тоді ти нестимеш і відповідальність”.

    Комісія з журналістської етики поки не оцінює пости у Facebook чи відео в Youtube як журналістські матеріали, наголосила Тетяна Лебедєва, очільниця КЖЕ. “Однак зараз ми багато чого змінюємо у своїй роботі і думаю, що цю тему теж розглянемо. Якщо відбуваються кричущі випадки [порушень], ми реагуємо, відзначаємо ці небезпечні тенденції і даємо поради”, – вказала вона.

    Сама ж медійна експертка відзначає, що готова вважати журналістом блогера, котрий погоджується нести відповідальність за інформацію та сповідує певні критерії для свого контенту. “Але є блогери, яким подобається необмеженість. Якщо вони переходять “червоні лінії” у медійній сфері – а вони є – то це вже питання не саморегуляції, а дотримання закону”.

    Данило Мокрик, автор блогу “MokRec” і журналіст Bihus.Info також додав: блогерство настільки різноманітне, що знайти один рецепт на всі випадки складно. До прикладу, журналіст може паралельно вести блог і у вільній формі говорити/писати про те, що хоче він, а не вказує редактор. Або ж де-факто займатися журналістикою, аби не бути пов’язаним з традиційними телеканалами. В обох випадках блогери мали би дотримуватися стандартів: “Не нести ахінею, авдиторії говорити те, у чому я впевнений і переконався, не вдаватися до свідомих маніпуляцій”. А “робити те, що я хочу” означає лише вільний вибір тем і способу їх подачі.

    “Можливо, нам треба закріплювати, що таке незалежна журналістика, що таке блогерство, замість того, щоб запихати відео і текстове блогерство у поняття журналістики? Хоча еволюція рухається у бік більшого лібералізму, тому нав’язувати якісь жорсткі визначення… це приречене на невдачу”, – підсумував він.

    Не “розокремлювати” блогерство і журналістику закликав Андрій Куликов, Голова Комісії з журналістської етики, журналіст, ведучий, Голова Правління “Громадського радіо”. Він також наголошує, що це лише форма, де можуть висловлювати свої думки і журналісти, і нежурналісти. “Антон Геращенко блогер, але це блог держслужбовця. Політологи пишуть тексти, але це політичні блоги. Знову-таки, блоги бувають абсолютно різні за жанрами. Найближче вони стоять до колонок, які, знову-таки, пишуть зазвичай не журналісти, а запрошені автори”, – пояснив він.

    Про журналістські посвідчення

    Посвідчення – ще один атрибут “офіційного” журналіста, який на практиці використовують у різних маніпуляціяххоча сама ідея такого документу покликана дати журналістам належний захист і водночас вирізнити їх для громадян. “Вони існують, аби люди могли розрізнити, де справжні журналісти, а де несправжні. Так само як посвідчення адвоката чи лікаря”, – відзначив Андрій Куликов.

    Водночас, за словами Романа Головенка, є проблеми з видачею посвідчень і негативні приклади, коли люди формально здобувають собі статус журналіста з однієї причини: за посвідченням можна купити собі травматичну зброю. “Я не пригадую собі таких випадків, коли “травмат” захистив би медійників від нападу, тому виступаю проти права купувати пістолет за посвідченням. А щодо маніпуляцій з видачею посвідчень, то у КПК є статті, які можна застосувати до тих, хто зловживає. Це можна навіть трактувати як службове підроблення, стаття 366″, – продовжив він. 

    До речі, є ще один сценарій маніпуляцій: люди з журналістськими посвідченнями, які з’являються на виборчих дільницях, аби впливати на хід виборів.

    Медійні експерти відзначають, що і у чесних журналістів-фрилансерів може виникнути проблема з отриманням посвідчень, адже Національна спілка журналістів України має чималу недовіру серед спільноти. Тож вони пропонували різні сценарії для таких ситуацій.

    Про звання “Заслужений журналіст” та його скасування

    Ліквідувати звання “Заслужений журналіст України” – з таким закликом ще 3 липня виступила Незалежна медійна рада та ряд інших медійних організацій. Автори звернення пояснювали це так: журналіст має бути неупередженим, а визначати кращих серед них його має авдиторія, колеги і неупереджені громадські організації, а не органи влади. Експерти дійшли згоди, що цей механізм дійсно потребує змін, замість нього слід створювати та розвивати “цехові” конкурси та відзнаки, де представники професії обиратимуть кращих. За словами Тараса Петріва, очільника Фундації “Суспільність”, саме зараз доречний час для її скасування

    На думку Тетяни Лебедєвої, ця тема стосується не звання, а цінностей: “Слугування владі або засновнику несумісне з журналістською етикою. Єдиний, кому може слугувати журналіст – це авдиторія, суспільство, інтереси країни, але не власники і не влада. Тобто заслуговувати звання і нагороди – це не те, що сумісне зі званням “сторожового пса демократії”.

    Андрій Куликов, який двічі відмовлявся від звання заслуженого журналіста, пояснив свої рішення тим, що воно надто близьке до ідеї, що журналіст має щось “заслужити”, а у списку є не лише люди, які зробили великі справи для галузі, а й інші. 

    “Відзначати людей треба, але замість присвоювати звання, назвіть прізвище людини, повідомте, що вона зробила. Сприяйте поширенню її творчого, щоденного, часом дуже важкого внеску. На мою думку, це дієвіше і активніше, ніж звання заслуженого журналіста”, – запропонував експерт.

    Якщо нагорода не до вподоби медійній спільноті, вона має сама напрацювати альтернативи, і це буде правильний шлях трансформації. Таку ідею озвучив Вадим Міський, програмний директор ГО “Детектор медіа”. Водночас він повідомив, що у Раді з питань свободи слова при Президентові України більшість членів підтримують ідею.

    Чому це звання досі подекуди зберігає популярність? “З досвіду спілкування з регіональними журналістами, місцевою владою, студентами-журналістами непрофільних вишів, я знаю, що звання заслуженого журналіста у регіонах досить авторитетне, особливо для тих, хто не у медійній галузі. Це лишилося від СРСР, і швидкої зміни не вийде, треба пройти шлях, щоб закласти інше значення і розуміння”, – каже Світлана Остапа, членкиня КЖЕ, заступниця шеф-редактора “Детектор медіа, голова Наглядової ради Суспільного”. 

    За її словами, логічною була би заміна звання від влади званням від журналістської спільноти. Втім, натепер ряд премій вручає Національна спілка журналістів України, однак далеко не всі медійники вважають її авторитетною і захочуть брати участь.

    “Абсолютно підтримую ідею, що це звання потрібно скасувати, як і багато атрибутів радянської доби. НСЖУ, наприклад. Це все має йти у комплексі, треба взяти і позбавитися від такого багажу. Я кажу це як людина, яка має це звання”, – зауважив Євген Федченко, директор Могилянської школи журналістики, головний редактор StopFake.

    Ігор Розкладай, заступник директора і головний юрист з медійного права ЦЕДЕМ, підтримав ідею галузевих номінацій для медійників. За його словами, якщо ці премії правильно вибудувати і завдяки їм створити пул поважних та авторитетних журналістів, то це може стати і шляхом до саморегуляції у професії. Такий шлях буде повільнішим, зате надійнішим за премії, спущені “згори”.