Головна

  • Про нас
  • Справи
  • Члени
  • Новини
  • Рекомендації
  • Контакти
  • Пошук по справам

    Звернутись

     

     

     





    Практичний досвід саморегуляції: як працює за кордоном і як має бути у нас

    Поділитися

    24 лютого 2021 року Центр демократії та верховенства права і Незалежна медійна рада провели онлайн-обговорення: “Практичний досвід саморегуляції медіа в Україні та в світі”.

    На заході йшлося про український та міжнародний досвід саморегулювання, як саморегуляція допомагає ЗМІ лишатися незалежними, а також розглядали практичні справи з досвіду Незалежної медійної ради щодо порушень українськими ЗМІ журналістських стандартів та інформаційного законодавства. 

    Україна має чималу практику саморегулювання: у цій сфері працюють Незалежна медійна рада, Комісія з журналістської етики, Рух “Медіа за усвідомлений вибір”, Національний прес клуб. Усі вони показують, що певною мірою саморегулювання – модель, за якою медійна спільнота сама встановлює “правила гри” і стежить за їх виконанням – працює.

    “Саморегулювання є оптимальним і відомим механізмом для збалансованої роботи журналістів, їхньої відповідальної перед суспільством роботи і захисту журналістської практики від впливу власників і держави”, – відзначив Тарас Петрів, модератор дискусії і член Незалежної медійної ради.

    За словами Андрія Куликова, голови Комісії з журналістської етики, аби медіа дійсно самі розробляли правила і слідували їм, потрібно, щобсеред більшості медійників поширилися етичні принципи та журналістські стандарти. “Головний принцип – не брехати, не вводити в оману, на це має бути скерована і саморегуляція”, – додає він.

    “В Україні давно існує Комісія з журналістської етики, яка втілює ці принципи. З одного боку, вона не має реальних важелів впливу на медіа, тому пряма ефективність невисока. З іншого – якщо зважати на просвітницьку роль, то я гадаю, що всі ці зусилля дадуть плоди”, – підсумував Андрій Куликов. За його словами, важливо працювати з журналістами-новачками, які можуть потрапити на роботу до медіа, що не дотримуються стандартів, і вважати це нормою.

    Побудувати систему саморегулювання можливо. Досягти цього вдалося, зокрема, Данії та Швеції. Водночас, у цих країнах система спирається на довіру читачів і глядачів – а також на вимоги закону.

    Так, Олена Голуб, секретар Незалежної медійної ради, розповіла про роботу данської організації Press Council, яка стежить за роботою медіа.

    “Вона приймає і розглядає справи про можливі порушення у медіа. Причому самі медіа зобов’язані публікувати рішення, навіть коли воно їм не подобається. Якщо рішення було резонансним, Press Council може змусити винести його на головну сторінку видання. Для тих, хто не виконає, закон передбачає відповідальність: від штрафу аж до арешту редактора”, – відзначила Олена Голуб.

    Як втілити ці ідеї в українському медійному просторі? “Саморегуляція – це про наявність совісті, як медіа культивує у себе добросовісне ставлення до контенту, – зазначає Тетяна Авдеєва, юрист Центру демократії та верховенства права і Незалежної медійної ради, – Законодавство є загальним, тому медіа можуть вносити принципові питання до редакційних статутів: умовно, ми будемо публікувати той контент, який вважаємо якісним, а якісним вважаємо це, це і ось це”.

    Інший варіант – створити спільні етичні кодекси, за таких умов якість медійного простор буде навіть вищою. Адже стандарти ставатимуть глибшими і гнучкішими. До прикладу, внести зміни до закону через конкретні порушення на телебаченні – тривалий процес, натомість у етичному кодексі медійна спільнота може оперативно встановити нові правила.

    Водночас, Павло Моісеєв, секретар Незалежної медійної ради, наголосив: саморегуляція не має зводитися до одного органу, працювати повинна ціла система. Не слід також забувати, що медіа у більшості є комерційними.

    “Суспільство наразі сприймає інформацію, які виробляють професійні гравці ринку руками запрошених професіоналів і на умовах керівників та власників. Отже діяльність медіа попри цікаву тезу, що їхньою метою є суспільний інтерес має бізнесову основу. Відповідно, якщо частина медіа бачать на меті отримання прибутку, то й цілі ставлять відповідні”, – підсумував він.

    За оцінкою Павла Моісеєва, натепер українська журналістська спільнота є роз’єднаною, але є перспективи для руху вперед.

    Про роботу Незалежної медійної ради розповіла Людмила Панкратова, членкиня Незалежної медійної ради. За її словами, НМР розглядає спірні питання у медійній сфері та видає рішення, які можна застосовувати, аби не допускати таких помилок у майбутньому. Вона також навела приклади рішень, які стосувалися висвітлення теми біженців та марафону, присвяченого Джорджу Соросу.

    “Рішення Незалежної медійної ради побудовані звично як для практика: спочатку опис фактів, потім виклад законодавства і висновки. Вони є практичними для журналістів, адже описані там проблеми існують не у Швеції, Великій Британії, чи Австрії, а тут і зараз”, наголосила вона.

    Тож рішення Незалежної медійної ради також можуть стати орієнтиром для медіа, котрі прагнуть діяти етично.

    Довідка про Незалежну медійну раду:

    Незалежна медійна рада є постійним громадським моніторинговим та консультативним органом, який розглядає спірні ситуації щодо недотримання медійного законодавства, міжнародних стандартів висвітлення інформації у медіа, порушень норм журналістської етики, а також надає рекомендації органам влади та іншим зацікавленим особам задля вдосконалення ними регулювання у медійній сфері.

    Незалежна медійна рада була заснована п’ятьма провідними медійними громадськими організаціями («Центр демократії та верховенства права», «Інститут Масової Інформації», «Інтерньюз-Україна», «Детектор Медіа» та «Фундація «Суспільність») і складається із 15 членів. Голова ради – Антоніна Черевко, секретарі – Олена Голуб і Павло Моісеєв.