19 жовтня 2020 року Дарницький районний суд міста Києва частково задовольнив позовні вимоги Віктора Медведчука у справі проти Вахтанга Кіпіані, видавництва Vivat та друкарні «Юнісофт». Суд постановив, що шість з дев’яти оспорюваних фраз у книзі В. Кіпіані “Справа Василя Стуса” порушують честь, гідність та ділову репутацію позивача. Так, було заборонено розповсюдження книги без дозволу В. Медведчука та друк нових примірників без вилучення “неправомірних” цитат. Також суд заборонив згадувати ім’я В. Медведчука, як персонажа книги, без його згоди.
Незалежна медійна рада рішуче засуджує висновки, яких дійшов Дарницький районний суд міста Києва. Ми вважаємо, що рішення суперечить національному законодавству та низці міжнародних стандартів. Зокрема, суд припустився численних порушень матеріального та процесуального права:
1. Рішення виходить за межі позовних вимог. Частина 2 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України недвозначно встановлює заборону для суду виходити за межі позовних вимог при вирішенні справи. Недотримання національними судовими інстанціями таких імперативних норм неодноразово визнавалося Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) як перевищення судової дискреції та, відповідно, порушення принципу законності (див. рішення Yildirim v Turkey, Kharitonov v Russia та інші). Зокрема і тому, що медіа або журналісти, які є відповідачами у справі, очевидно не можуть передбачити відсутніх у позові вимог і належним чином підготувати свою позицію, оскільки орієнтуються лише на заявлені вимоги. У цьому випадку, позовні вимоги В. Медведчука передбачали заборону поширення книги через наявність у ній дев’яти конкретних цитат, втім аж ніяк не на будь-яку згадку імені позивача, як персонажа книги, без його згоди. Отже, заходи, застосовані судом, вийшли за межі позовних вимог і порушили національне законодавство.
2. Неправильна кваліфікація контенту. Позивач висунув В. Кіпіані звинувачення у поширенні недостовірної інформації, яка призвела до шкоди діловій репутації, честі та гідності особи. Фактично, у позовній заяві йшлося про поширення дифамаційних матеріалів, що передбачає розповсюдження фактичних (не оціночних) суджень без посилання на надійні джерела та з метою зашкодити репутації особи. Втім, згідно з висновками ЄСПЛ у справі Reznik v Russia, “одних лише особистих здогадок чи суб’єктивного сприйняття публікації як дифамаційної недостатньо”, щоб встановити порушення репутації особи. По-перше, В. Кіпіані при створенні матеріалу мав на меті всебічне висвітлення історичних подій судового процесу над Василем Стусом, а не завдання шкоди репутації конкретної особи. По-друге, існувала фактична база для написання твору, а отже, інформація не може кваліфікуватися як неправдива.
Відповідно до практики ЄСПЛ, інформація, отримана з офіційних документів, публічних заяв державних посадовців чи архівів, може вважатися такою, що є надійною, а автор матеріалу – таким, що здійснив належне та повне дослідження перед публікацією даних (без обов’язку здійснювати додаткове дослідження та аналіз фактів). Крім цього, якщо автор висловлення діє добросовісно та має розумні підстави вважати, що інформація правдива, певні дрібні неточності не становлять значного порушення честі, гідності та репутації інших осіб. У цьому випадку, твір “Справа Василя Стуса” ґрунтується на інформації, отриманій з розсекречених архівів КДБ УРСР та інших матеріалах, отриманих з диверсифікованих джерел. Отже, існували розумні підстави вважати, що всі дані у книзі є достовірними. Також частина висловлювань може кваліфікуватися як суб’єктивне ставлення автора до професійних дій адвоката Стуса, а отже – становити оціночне судження, що захищене правом на свободу вираження поглядів.
Крім цього, Дарницький районний суд не взяв до уваги характер і контекст висловлювань. Зокрема, книга В. Кіпіані грунтувалася на реальних історичних подіях і сприяла суспільній дискусії щодо попередньої професійної діяльності відомої публічної особи – парламентарія. В цьому контексті, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що критика адвокатської діяльності в цілому, як і критика попередньої діяльності політиків, є допустимою і захищеною статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Також ЄСПЛ у справі Fatullayev v Azerbaijan зазначив, що суд не має “арбітрувати історичні питання, що є частиною тривалої дискусії, … яка формує думку щодо подій та їх інтерпретації.” Крім цього, відповідно до судового висновку у справі Soulas and Others v France поширення художньої літератури передбачає можливість використання метафор, гіпербол та інших літературних засобів вираження. У цьому випадку, такі висловлювання на адресу В. Медведчука, як “розпинав поета” чи “адвокати “відбували номер” слід сприймати як художній прийом, що є захищеним статтею 10 Європейської конвенції. Отже, Дарницький районний суд, враховуючи публічний статус позивача, його попередню діяльність, суспільний інтерес до теми книги, характер оспорюваних висловлювань і художню форму подачі інформації, мав би кваліфікувати оспорювані висловлювання як такі, що не порушують честі, гідності та ділової репутації особи.
3. Встановлення цензури. Стаття 15 Конституції України постулює заборону цензури, незалежно від форми, обсягу чи строку її встановлення. Відповідно до практики ЄСПЛ у справі Cumhuriyet Vakfi and Others v Turkey, нелімітовані обмеження щодо розповсюдження інформації є проявом цензури, несумісної з правом на свободу вираження думки, адже вони призводять до “охолоджуючого ефекту”. Крім цього, у справі Węgrzynowski and Smolczewski v Poland ЄСПЛ підкреслив, що роль судів не передбачає “… переписування історії, шляхом вилучення з суспільного надбання всіх слідів публікацій, які були визнані судом невиправданими нападами на репутацію особи.” Зокрема тому, що такі дії становлять попередню цензуру і, відповідно, порушують свободу вираження поглядів.
У випадку “Справи Василя Стуса” заборона публікації без дозволу В. Медведчука або без видалення означених уривків становить явну цензуру. Більше того, таке обмеження спрямоване на вилучення матеріалу, який вже доступний аудиторії і базується на загальновідомих фактах. Беручи до уваги ситуацію, що розгорнулася довкола фільму “Птах душі” через вилучення сцен про персону В. Медведчука в історії Василя Стуса, судове рішення може вважатися de facto спробою переписати історичні події та викривити роль В. Медведчука у радянському судовому процесі. Відтак, це є порушенням права суспільства отримувати повну і достовірну інформацію.
4. Порушення принципів розумності. Судове провадження спричинило суттєвий суспільний резонанс, що знайшов свій прояв у так званому “ефекті Стрейзенд”. Зокрема, історія багата на приклади, коли спроби заборонити художні твори чи кінофільми призводили до діаметрально протилежного – їхньої популяризації. Так сталося із 32-річною забороною книги “Коханець леді Чаттерлі” на території Великобританії, що призвело до продажу 3 мільйонів екземплярів після виграшу видавництвом Penguin судової справи. У справі Handyside v the United Kingdom, незважаючи на програш позивачів у ЄСПЛ, заборонена книга про сексуальну освіту підлітків The Little Red Schoolbook (“Маленька червона книжечка”) була видана у різних редакціях. Аналогічний ефект виник і після справи Sunday Times v the United Kingdom (No 2) з книгою Spycatcher: The Candid Autobiography of a Senior Intelligence Officer (“Ловець шпигунів: Відверта автобіографія старшого розвідника”), яка розійшлася надзвичайно великим тиражем.
У цьому випадку заборона на розповсюдження книги В. Кіпіані спричинила бурхливу суспільну реакцію: численні флешмоби, висловлювання публічних осіб на підтримку публікації, заяви від Офісу Президента і розгляд питання на засіданні парламентського комітету. Відповідно до позиції ЄСПЛ у Tolstoy Miloslavsky v the United Kingdom, заходи, що застосовуються національними судами мають відповідати принципам розумності і пропорційності. Враховуючи і без того широкий резонанс, спричинений судовим процесом за участі В. Медведчука, заборона на розповсюдження книги не є розумним та пропорційним заходом, адже не має практичної цінності щодо захисту ділової репутації, честі чи гідності особи, становлячи невиправдану перешкоду у публічному доступі до суспільно-важливої інформації. Отже, таке обмеження грубо порушує свободу вираження поглядів.
Зважаючи на вищевикладене, Незалежна медійна рада переконана, що судове рішення у “Справі Василя Стуса” суперечить як національному законодавству, так і усталеним міжнародним стандартам у сфері свободи вираження поглядів, які становлять частину міжнародних зобов’язань України, а також містить значні процедурні порушення.
Незалежна медійна рада висловлює сподівання, що суд апеляційної інстанції належним чином оцінить обставини справи та постановить рішення, яке цілком відповідатиме національному законодавству та міжнародним стандартам у сфері свободи вираження поглядів.
1. Цивільний процесуальний кодекс України, частина 2 стаття 264. URL: https://cutt.ly/0gcbEXP
2. Yildirim v Turkey, App no 3111/10 (ECtHR, 18 December 2012). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-115705
3. Kharitonov v Russia, App no 10795/14 (ECtHR, 23 June 2020). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-203177
4. Pihl v Sweden, App no 74742/14 (ECtHR, 7 February 2017). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-172145
5. Reznik v Russia, App no 4977/05 (ECtHR, 4 April 2013). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-118040
6. Colombani and Others v France, App no 51279/99 (ECtHR, 25 June 2002). URL: http://hudoc.echr.coe.int/tur?i=001-60532
7. Lombardo and Others v Malta, App no 7333/06 (ECtHR, 24 April 2007). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-80217
8. Інтернет-ресурс «Суспільне Новини». У Запоріжжі презентували збірку документів з архіву колишнього КДБ УРСР «Справа Василя Стуса»). URL: http://surl.li/gjze
9. Trieflinger v Germany, App no 25063/94 (ECtHR, 6 September 1995). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-2293
10. Novaya Gazeta v Voronezhe v Russia, App no 27570/03 (ECtHR, 21 December 2010). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-102358
11. Fatullayev v Azerbaijan, App no 40984/07 (ECtHR, 22 April 2010). URL: http://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-98401
12. Soulas and Others v France, App no 15948/03 (ECtHR, 10 July 2008). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-87370
13. Конституція України, стаття 15. URL: https://cutt.ly/Qgcnj9B
14. Cumhuriyet Vakfi and Others v Turkey, App no 28255/07 (ECtHR, 8 October 2013). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-126797
15. Węgrzynowski and Smolczewski v Poland, App no 33846/07 (ECtHR, 16 July 2013). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-122365
16. Інтернет-ресурс «Детектор Медіа». Птах душі з чорною ознакою: чому з фільму про Стуса зникли сцени з Медведчуком. URL: http://surl.li/gjzf
17. Інтернет-ресурс «The National Archives». Regina v Penguin Books Ltd: Lady Chatterley’s Lover by D H Lawrence; prosecution under Obscene Publications Act 1959. URL: http://surl.li/gjzg
18. Handyside v the United Kingdom, App no 5493/72 (ECtHR, 7 December 1976). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57499
19. Sunday Times v the United Kingdom (No 2), App no 13166/87 (ECtHR, 26 November 1991). URL: http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57708
20. Інтернет-ресурс «Радіо Свобода». Через згадки Медведчука суд заборонив розповсюджувати книжку «Справа Василя Стуса». Як відреагували на це в Україні? URL: https://cutt.ly/JgcbAos
21. Офіційний веб-сайт Президента України. Заява «Щодо резонансного «літературного» рішення суду». URL: https://cutt.ly/5gcbSAS
22. Повідомлення з Facebook-сторінки народного депутата України Тетяни Циби. URL: https://cutt.ly/hgcnpsG
23. Tolstoy Miloslavsky v the United Kingdom, App no 18139/91 (ECtHR, 13 July 1995). URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57947