Головна

  • Про нас
  • Справи
  • Члени
  • Новини
  • Рекомендації
  • Контакти
  • Пошук по справам

    Звернутись

     

     

     





    Рекомендація № 6. Українська terra incognita: як писати про окупований Крим без фейків і маніпуляцій

    Поділитися

    Відколи Росія окупувала Крим, а доступ до півострова суттєво ускладнився,  присутність кримських подій і проблем у українському медіа-середовищі значно скоротилася. В останні роки ця прикра тенденція помітно прогресує. Моніторинги ефірів українських телеканалів, які проводили представники Національної ради з питань телебачення та радіомовлення у попередні роки, показували, що українські телеканали приділяли темі окупованого Криму від 1% до 2% ефірного часу. У моніторингу ГО «Детектор медіа» за січень 2020 року зазначено, що матеріалів, пов’язаних із окупованим Кримом, у новинах всеукраїнських телеканалів було від 0% до 1%.

    Ті ж нечисленні повідомлення про події на півострові, які все ж з’являються в українських ЗМІ, здебільшого висвітлюють дії окупаційної влади та силовиків: суди над політв’язнями, затримання активістів, мілітаризацію тощо. Про те, як складається життя двох мільйонів громадян України на окупованому півострові, глядачам, слухачам, читачам не розповідають майже нічого.

    У той же час російські ЗМІ, представники яких мають доступ до Криму та змогу відкрито вести там зйомки, висвітлюють кримську тематику набагато активніше. Але вибірково і специфічно: наголошуючи на «успіхах» і замовчуючи «незручні» теми. Згідно з дослідженням ГО «Інститут масової інформації», кримські новини у російських ЗМІ висвітлюються у найкращих традиціях радянської пропаганди: більшість із них (33%) присвячені так званому «покращенню» ситуації на півострові після подій 2014 року, на другому місці — новини «КримНаш» (16,5%) про те, що «російський» статус Криму є доконаним фактом і ніколи не змінюватиметься.

    Спотворене висвітлення теми Криму у медіа, в свою чергу, породжує в суспільстві багато міфів, які сприяють ментальному відторгненню півострова мешканцями України. Аби змінити цю ситуацію і збільшити присутність Криму в інформаційному полі України, Незалежна медійна рада пропонує низку рекомендацій для медіа: як говорити про Крим, не допускаючи у своїх матеріалах маніпуляцій і не стаючи інструментом поширення неправдивої інформації.

    Навіщо розповідати про Крим?

    Найчастіше відсутність матеріалів про нинішню ситуацію в Криму редактори українських медіа пояснюють тим, що Крим в умовах російської окупації — це далеко, проблематично, небезпечно й не дуже цікаво. Є навіть думка: мовляв, нехай Крим спочатку повернеться в Україну, а тоді і будемо писати про нього.

    Є й інша причина:коли Росія захопила Крим, більшість українських ЗМІ втратили місцеві корпункти та журналістів, із якими співпрацювали багато років. Це стало наслідком того, що окупаційна влада зачистила кримське медіасередовище від медіа, які не підтримують політику Кремля. А через присутність на півострові російського військового контингенту та спецслужб українські ЗМІ не можуть відряджати туди своїх журналістів, не наражаючи їх на небезпеку.

    Проте відсутність Криму в українському медіапросторі створює хибне враження для мешканців України, що його або не існує, або це чужа, не українська земля. Це суперечить загальній політиці України щодо невизнання «російського статусу» Криму, з якою солідарна більшість держав світу, включно з Євросоюзом та США, а також авторитетні міжнародні інституції, серед яких ООН, Рада Європи, ОБСЄ, які щороку ухвалюють резолюції проти окупації Криму Росією.

    Для кримчан — як мешканців півострова, так і переселенців — відсутність цієї теми у вітчизняному медіапросторі теж є сигналом, що «Крим втрачений надовго».

    Збереження Криму у медійному просторі України, правдиве та адекватне висвітлення життя громадян України під російською  окупацією, по-перше, забезпечуватиме право українського суспільства на правдиву інформацію про частину своєї країни, яка зараз окупована сусідньою державою. По-друге, зміцнюватиме зв’язок окупованої території з вільними територіями України. По-третє, даватиме сигнали українській владі про те, що потрібно ініціювати процес повернення півострова під контроль України та його реінтеграції в українське суспільство, а не лише чекати слушного моменту для цього. Врешті-решт, будь-яка редакція, що надає своїй аудиторії правдиву й неупереджену інформацію про ситуацію в окупованому Криму, документує важливу частину історії своєї держави.

    Висвітлення кримської тематики потребує чітких і суворих правил безпеки: як фізичної, так і цифрової. Ми пропонуємо низку рекомендацій, заснованих на досвіді журналістів та редакцій, для яких висвітлення теми Криму є пріоритетним.

    Частина І. Висвітлення кримської теми

    1. Уникайте маніпуляцій

    Робота з кримською тематикою потребує вміння розрізняти типові маніпуляції та уникати їх.

    Маніпуляція № 1. «В Криму зрадники, бо підтримали Росію»

    Поширене судження, що «більшість кримчан у 2014 році підтримали Росію» і є «зрадниками України». Ці тези з’явилися під впливом російської пропаганди. Проте їх можна почути і в редакціях українських медіа як одну з причин невисвітлення кримської тематики.

    Ці судження є маніпулятивними, оскільки не підтверджені жодними об’єктивними фактичними даними чи дослідженнями.

    Останнє соціологічне дослідження настроїв в окупованому Криму проводилося у 2015 році компанією GFK на замовлення проекту FreeCrimea українського політтехнолога Тараса Березовця. За його даними, 82% населення півострова підтримують «приєднання Криму до Росії». Це дослідження проводилося за допомогою телефонного опитування, коли ще зберігався стаціонарний телефонний зв’язок з окупованим Кримом. Але воно має суттєву похибку. Бо на той час у Криму вже панували російська силова система і репресивне законодавство, за яким заклики до невизнання Криму «російським» тягнуть за собою до п’яти років ув’язнення. За таких умов відповіді кримчан по телефону соціологам не можна вважати чесними і коректними. Нерепрезентативним це дослідження згодом назвали і українські експерти. Тож чи справді в Криму більшість людей — за Росію, чи мають вони проросійські погляди за шість років життя у російських реаліях, достеменно невідомо. І навряд чи буде відомо до деокупації.

    Також слід визнати, що до специфічного сприйняття реальності певною частиною кримчан ще до моменту анексії спричинився інформаційний застій, відсутність активного українського дискурсу та ігнорування кримської соціальної і політичної ситуації з боку більшості медіа та громадянського суспільства материкової України. Це зокрема створило сприятливі умови для розквіту російської пропаганди та утопічно-сентиментальної туги за нібито безтурботними радянськими часами.

    Багато країн світу у своїй історії стикалися з необхідністю болісної інтеграції до загального суспільного «тіла» проблемних територій або груп. У таких випадках відмовитися, відсторонитися, відштовхнути — спосіб дії одночасно і найпростіший, і найслабший, адже тільки активна боротьба зміцнює та загартовує національну ідентичність.

    Маніпуляція № 2. «Крим нецікавий українській аудиторії»

    Цією тезою виправдовують свою неувагу докримської тематики у багатьох українських редакціях. Та це радше прояв суб’єктивного ставлення редакторів до теми Криму, ніж об’єктивна реальність. Адже дослідження (2016, 2018) провідних українських соціологічних організацій доводять, що більшість громадян нашої держави далі вважають Крим українським і припускають можливість його повернення під контроль України.Все, що відбувається у Криму, стосується громадян України, які залишились там і мають зв’язки з мешканцями різних регіонів країни. Вони теж потребують об’єктивної інформації про життя в Криму і теж є частиною аудиторії українських медіа.

    Ще одна причина, чому кримська тема — це цікаво, полягає в унікальному історичному досвіді. Попри трагічність ситуації,  в українських медіа є унікальний шанс досліджувати життя громадян у різних реальностях, документувати міжнародні злочини проти громадян своєї держави, вивчати сучасні методи впливу на суспільство у XXI столітті однієї з найбільш тоталітарних країн в світі. Всі ці знання будуть безцінними ще багато років.

    Маніпуляція № 3. «В Криму не залишилось українців»

    Таку тезу теж можна почути в редакціях українських медіа. Вона заснована на численних картинках та відео у відкритому доступі, на яких проросійські активісти з триколорами розповідають, як щасливо живуть в «російському Криму». Натомість подібних відео з проукраїнською позицією майже немає. Пояснити це дуже просто: попри те, що українська символіка, включно з прапором, офіційно не заборонені в Росії, публічне висловлення проукраїнської позиції несе загрози для мешканців окупованого Криму. Більшість політв’язнів, які пройшли і проходять через російські в’язниці та катівні, не приховували своїх проукраїнських поглядів та відверто називали Крим українським. Їхній приклад став для багатьох проукраїнських людей в Криму сигналом небезпеки. Саме тому російські голоси в Криму потужні та гучні, бо зараз це є мейнстримом. Бути «русским» в Криму модно, «правильно» і головне — безпечно. А от бути українцем, надто ж заявляти про це — ризик для життя і безпеки близьких. Разом із тим, за шість років, поки Крим окупований, зв’язки з ним не втрачені. Багато його мешканців є громадянами України й асоціюють себе з нею.

    Помітити російські настрої в Криму просто – вони публічні і масовані. А от чути проукраїнські голоси треба вміти — уважно та обережно. Серед іншого і відсутність теми Криму в українських медіа не дає змоги їх почути і побачити.

    2. Розширюйте кримські контакти

    Якщо ви вважаєте, що поїздки до Криму — це занадто ризиковано для вас і вашої редакції, це не має бути перешкодою для висвітлення життя на півострові. Шукайте свої джерела серед мешканців Криму. За роки окупації там, попри масові репресії, сформувався активний громадянський рух, завдяки якому світ може дізнаватися правду про становище в окупації. Найбільш відомою активною спільнотою є кримськотатарське об’єднання «Кримська солідарність». Його активісти відвідують суди над політв’язнями, ведуть статистику переслідувань, знаються на репресивних тенденціях, живуть там і бачать усі зміни на власні очі.

    Менш чисельними, але не менш дієвими є українські активісти, які в умовах окупації утворили Український культурний центр у Криму. Вони добре знаються на гуманітарних темах та можуть розповісти, як складається побутове життя кримчан в сучасних умовах.

    Одним із символів кримського спротиву окупації є архієпископ Кримської єпархії Православної церкви України Климент, який також опікується кримськими політв’язнями. Це не повний перелік людей, які, попри тиск із боку російських силовиків, можуть бути джерелами правдивої інформації для вас.

    3. Подбайте про безпеку своїх спікерів

    Вони краще за інших знаються на місцевих реаліях і можуть розповісти, чим відрізняються заяви окупаційної влади від реального життя.

    Проте, спілкуючись із ними та цитуючи їхні слова у своїх матеріалах, будьте максимально обережними у формулюваннях. Пам’ятайте, що вони живуть на території, де діє репресивне російське законодавство, яке зокрема передбачає кримінальну відповідальність за невизнання «російського статусу» Криму. Підходьте до формулювань виважено та відповідально, бо вони можуть позначитись на долях ваших кримських джерел. Обов’язково обговорюйте умови публікації їхніх слів — чи хочуть ці джерела бути названими, чи залишитись анонімними.

    4. Шукайте кваліфікованих експертів із питань Криму

    Джерела інформації про ситуацію в окупованому Криму можна знайти і на материковій частині України. Але важливо співпрацювати з тими експертами, які справді знаються на сучасних реаліях півострова. Того, що людина народилась там, була вимушена переселитися звідти через окупацію чи має родичів на окупованій території, не досить, щоб вважати інформацію таких джерел достовірною й відповідною до нинішніх реалій. Адже ситуація на півострові змінюється, і маркери, за якими відстежуються зміни, не завжди зрозумілі та доступні звичайному спостерігачу.

    Професійними та достовірними джерелами інформації про ситуацію в Криму є громадські та правозахисні організації, які працюють на материковій частині України. Здебільшого до них входять і кримські переселенці. Ці люди фахові й у своїх судженнях спираються не на суб’єктивну інформацію кримських родичів чи знайомих, а на документи, свідчення, факти, дослідження, власну роботу «в полях».

    Найвідоміші з таких експертних організацій — Кримська правозахисна групаКримськотатарський ресурсний центр, Регіональний центр із прав людини та інші. Вони моніторять ситуацію на півострові, знають про всі зміни та тенденції і можуть говорити про них фахово.

    Якщо вам потрібна офіційна позиція щодо ситуації в Криму, джерелом можуть бути державні органи Криму, відновлені на материковій частині України. Серед них Представництво президента України в АРК, головні управління Національної поліції та СБУ в АРК, Прокуратура АРК та Міністерство з питань реінтеграції окупованих територій, яке теж опікується питаннями Криму. Також серед джерел інформації про ситуацію в Криму може бути Меджліс кримськотатарського народу та «Кримський дім» — державне підприємство, яке очолюють активісти-переселенці з Криму, громадська організація«Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український дім”», який очолює колишній політв’язень Андрій Щекун.

    Частина ІІ. Обережність, захист та джерела

    Безпека передусім

    Пам’ятайте, що зараз Крим контролюється російськими спецслужбами та потужним силовим апаратом, який вичищає з півострова будь-яку «ворожу» або «небажану» присутність. Це, зокрема, і стримує багатьох від поїздок до Криму.Ваша редакція може вибрати декілька варіантів роботи «в полі», жоден із яких не буде ідеальним і міститиме ризики як репутаційні, так і безпекові.  Є три сценарії фізичної присутності в Криму: відрядження власного кореспондента, використання послуг іноземних кореспондентів або  послуг місцевих мешканців.

    1. Власний кореспондент

    Якщо ваша редакція вирішила відрядити до Криму свого кореспондента чи знімальну групу, їй треба вирішити, чи дотримуватися формально вимог законів Росії, чи ні.

    Однією з вимог держави-агресора є акредитація іноземних журналістів у Міністерстві закордонних справ Росії, передбачена статтею 55 Закону Росії «О средствах массовой информации». Це загальні вимоги російського законодавства. Акредитація вимагається від будь-якого іноземного медіа, представники якого працюють на території Росії. Звертаємо вашу увагу, що акредитація не видається для роботи виключно в Криму, вона дає змогу працювати на території всієї Росії. Так журналіст отримує легальний статус для виконання журналістських завдань у Росії та на територіях, які вона де-факто, хоч і незаконно, контролює. Аналогом може бути отримання штампу в паспорті від прикордонників Росії на пунктах пропуску адміністративної межі при в’їзді  в Крим. Також акредитація дасть змогу висвітлювати судові процеси над громадянами України, мешканцями Криму — фігурантами політичних справ, які розглядаються в Південному окружному військовому суді у Ростові-на-Дону. Саме в цьому суді розглядають усі справи за «терористичними» статтями, ініційовані російськими силовиками в Криму. Міністерство закордонних справ Росії неохоче акредитує українські медіа, тому не варто акцентувати увагу на Криму.

    Важливий момент: якщо журналіст отримав акредитацію в Росії, це жодним чином не може розглядатися як визнання анексії та «російського статусу» Криму або ж як легітимізація незаконної окупації. Відповідно до міжнародного права, окупаційна влада під час міжнародного збройного конфлікту завжди має тимчасовий статус, а незаконність силової анексії є визнаною нормою juscogens. Крім того, повноваження визнавати або не визнавати статус територій або нових утворень мають виключно держави як суб’єкти міжнародного права, а не незалежні медіа. Вагомою обставиною є також і примусовий характер такої акредитації: те, що працівники медіа фактично позбавлені іншого вибору, окрім як підпорядковуватися адміністративним наказам країни-окупанта. Отже, хоча з точки зору міжнародного права факт отримання акредитації і є незначущим, Росія все ж не полишає ці спроби усталення певної практики та «народної дипломатії», вочевидь сподіваючись, що за інших сприятливих обставин це може допомогти домогтися визнання анексії від інших держав. Саме тому отримання вашими медійними працівниками акредитації в Росії все одно є певною моральною дилемою та може стати серйозним репутаційним ризиком для вашого медіа.

    Якщо редакція ухвалить рішення про роботу журналістів без дотримання законів Росії зважаючи на те, що Крим є частиною України, їх можуть притягнути до відповідальності каральні органи Росії. Саме на відсутність акредитації в першу чергу звертають увагу російські силовики і це може потягнути за собою певні негативні наслідки.

    Якщо у вашого кореспондента не буде російської акредитації, ваша журналістська робота на території Криму кваліфікуватиметься, у найкращому випадку, як порушення порядку надання обов’язкового екземпляру документів (стаття 13.23 КоАП Росії) та незаконне здійснення іноземною особою або особою без громадянства трудової діяльності на території Росії (ст. 18.10 КоАПРосії). Остання, крім штрафу, передбачає видворення порушника за межі країни. Також за результатами обшуку та виявлених матеріалів журналісту можуть закидати злочини проти держави, за що передбачена кримінальна відповідальність. Якщо вашого кореспондента на окупованій території затримують зі знімальною технікою, вам не вдасться переконати спецслужби, що ви «просто турист і знімаєте природу». Такі випадки відпрацьовані російськими силовиками до автоматизму.

    А. Не носіть із собою важливу інформацію

    Коли ви їдете на окуповану територію, слід пам’ятати, що, на відміну від цивілізованих країн, у «сірій зоні» півострова діють особливі правила, які не відповідають ані російському, ані міжнародному законодавству. Ви маєте бути готовим до різних сценаріїв, тому процес зйомок слід організувати так, щоб ви не пересувалися вулицями та у транспорті з відзнятим матеріалом, не зробивши попередньо копії. Взагалі бажано всю відзняту інформацію одразу передавати до редакції, щоб не втратити її. Цифрові носії мають бути новими, адже видалена програмним способом інформація, як правило,залишається на носії, поки не буде затерта новою. Те ж стосується мобільних телефонів та інших носіїв інформації. На час перебування в Криму «зникніть» із соцмереж. Закрийте доступ до своєї сторінки та вийдіть з усіх акаунтів, найкраще мати зі собою примітивний телефон без зайвого програмного забезпечення і контактів.

    Не слід відсилати кореспондентів, які мають значні «цифрові сліди» в мережі, надто якщо активно проявляли свою позицію: вони будуть ласою здобиччю ФСБ і російської пропаганди.

    Б. Тримайте цілодобовий зв’язок із зовнішнім світом

    На окупованій території необхідно організувати знімальний процес так, щоб кореспонденти постійно, вдень і вночі, були на зв’язку з редакцією. Якщо виникнуть непередбачувані обставини, редакція зможе оперативно дізнатися про це і повідомити владу та правозахисні організації в Україні, аби ті допомогли захистити кореспондентів. Домовтеся заздалегідь із тими, кому ви довіряєте і повідомлятимете про все, що з вами відбувається. Встановіть програмне забезпечення, яке автоматично надсилає SOS-сигнали з вашими координатами.

    В. Майте у себе телефони адвокатів

    Якщо вас затримають на окупованій території представники місцевих силових структур, не чиніть спротиву. Це лише ускладнить ваше становище, оскільки вас можуть притягнути до відповідальності за «опір законним діям правоохоронця».

    Знайдіть спосіб повідомити про затримання комусь, кому довіряєте. Вимагайте дзвінок адвокату. Це ваше законне право і воно іноді працює навіть в окупації.

    Головне: майте при собі телефони адвокатів, які працюють на території окупованого Криму, щоб вони могли оперативно допомогти.

    Загалом, з урахуванням усіх ризиків, та за умови розширення бази кримських контактів, відповідно до наших рекомендацій викладених вище, ви матимете змогу створювати цікавий і корисний кримський контент і без небезпечних відряджень.

    2. Іноземний кореспондент

    Якщо ваш представник – не громадянин України, у нього/неї має бути дозвіл від української влади на перетин адміністративної межі з окупованим Кримом. Для цього необхідно звертатися до Державної прикордонної служби України. Згідно з українським законодавством, в’їзд та виїзд до Криму можливий тільки через автомобільні пункти пропуску, облаштовані з боку Херсонської області. Така співпраця може бути більш безпечною, проте і більш витратною і відповідатиме законодавству України.

    3. Місцевий

    Якщо ви залучаєте місцевого мешканця/журналіста, ви маєте усвідомлювати, що наражаєте його на небезпеку, адже спецслужби можуть кваліфікувати це як шпигунство чи терористичну діяльність. Така співпраця є найбільш якісною, адже місцевий найкраще володіє ситуацією, але й найбільш небезпечною для нього. Якщо ви залучаєте таку людину, слід максимально захистити її від ідентифікації, в тому числі і через «цифрові сліди». В будь-якому разу проконсультуйтеся з кримськими організаціями щодо такого рішення.

     

    Окрема думка

    члена Незалежної медійної ради Романа Головенка щодо її Рекомендації № 6 «Українська terra incognita: як писати про окупований Крим без фейків і маніпуляцій»

    29.05.2020

    Не можу погодитися з тим, що акредитація журналістів у МЗС РФ для висвітлення подій в Криму подається в даній Рекомендації як норма поведінки.

    По-перше, така акредитація спричиняє певну форму контролю владних органів РФ над журналістом, адже при акредитації він надає їм певні свої персональні дані, які дозволяють зокрема відстежувати місцеперебування.

    По-друге, хоча сама по собі акредитація при владних органах РФ для висвітлення подій в Криму не є юридичним визнанням його належності до Росії, проте такі факти акредитації можуть бути подані в інформаційному просторі для сприяння легалізації анексії півострова.

    Наявність відповідної акредитації однозначно спрощує доступ журналістів на заходи чи просто в приміщення окупаційних органів РФ у Криму, але чи дає це змогу отримати більше інформації порівняно з тим її обсягом, який є в російських ЗМІ?

    Є також аспект потенційної юридичної відповідальності в РФ за журналістську діяльність представників іноземних ЗМІ без їхнього акредитування при МЗС Росії. Проте професія журналіста полягає в зборі, створенні, обробці та поширенні масової інформації в інтересах передусім аудиторії відповідного медіа. Акредитація стосується лише такого елементу роботи журналіста як збір інформації, але при цьому необхідність фізичної присутності журналіста на  місці події в останнє десятиліття знижується завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

    З одного боку, для отримання коментарів зараз можна знайти необхідну людину (учасника події, свідка, експерта) в соціальних мережах або в інший спосіб й інтерв’ювати дистанційно з допомогою відеоконференцзв’язку. З другого – соціальні мережі вже зараз продукують більше інформації порівняно зі ЗМІ. Тому робота журналіста на етапі збору інформації все частіше зводиться не так до її фіксації на місці події, як до вміння знайти потрібні відомості, які вже оприлюднено в мережі Інтернет, щоби надалі їх перевірити та подати аудиторії поряд з іншою важливою інформацією (контекстом події, іншою точкою зору при висвітленні конфліктів, коментарями й так далі). При наявності практично в кожної людини смартфону фіксація суспільно важливої інформації здійснюватиметься переважно звичайними громадянами, а не журналістами й операторами. Хоча це аж ніяк не означає, що журналістика може зводитися до звичайного копіювання інформації з соціальних мереж.

    Отже, порівняння недоліків і можливостей, надаваних вказаною акредитацією журналістів для висвітлення кримської тематики, на мою думку, явно більше виглядає не на користь акредитації, тому вона може бути допустимою лише в крайніх випадках.

    Член Незалежної медійної ради                                                          Головенко Р.Б.  

    Інші рекомендації

    Рекомендація № 7. Як писати про наукові дослідження

    У демократичному та розвиненому суспільстві важливу роль відіграють медіа. Крім основної інформативної функції, вони мають підвищувати інтелектуальний рівень аудиторії. Освітня функція для медіа є такою ж важливою, як і інформаційна. У своїй книжці «Новинна журналістика / навчальний посібник» Зигфрід Вайштенгберг схарактеризував освітню функцію так: «Донесення до громадян певних знань дозволяє адекватно оцінювати, упорядковувати відомості, отримані […]

    (англ.) Recommendation No 6. Ukrainian terra incognita: how to write about the occupied Crimea without fakes and manipulations

    With Russia’s occupation of Crimea and access to the peninsula becoming much more difficult, there has been a significant decline in the amount of media coverage of Crimea’s events and issues in Ukrainian media space. In recent years, this sad trend has been markedly stronger. The monitoring of Ukrainian TV channels’ broadcasts carried out by representatives […]