Головна

  • Про нас
  • Члени
  • Новини
  • Справи
  • Рекомендації
  • Контакти
  • Пошук по справам

      Звернутись

      ПІБ скаржника
      Контактна інформація
      Чиї дії оскаржуються (журналіст, представник медіа, медіа)
      Короткий зміст оскаржуваного матеріалу
      Порушення або перелік порушень, які вбачає скаржник з матеріалу
      Пошта

      Додатки (скарга з усіма посиланнями на матеріали, які оскаржуються).

      Якщо відома інформація про те, чи зверталися до стверджуваного порушника із правом на відповідь чи правом на спростування – зазначити про це (додати копії звернення до стверджуваного порушника та відповіді на нього).

      Рекомендація Незалежної медійної ради № 18: Підтримка психічного здоров’я журналістів під час війни

      Поділитися

      Під час дослідження психологічного стану журналістів ми виходимо зі специфіки професійних викликів, а також викликів будь-якої людини, що живе та працює в умовах війни. Світові дослідження [1] свідчать, що журналістика є однією з тих професій, які мають високий ризик професійного вигоряння. Це пов’язане як з характером роботи, так і з особливостями робочого процесу в редакції. 

      Інші дослідження говорять, що перебування на війні в ролі військового чи мирного жителя значно посилює частоту тривожних розладів, депресії, посттравматичного стресового розладу та зловживання психоактивними речовинами [Pizzaro, 2006; Eytan, 2011; Heidenreich, 2009; Wilson, 2004; Krippner, 2003].

      Перед журналістами – з початку війни особливо – стоїть надзвичайно складне завдання: попри всі виклики залишатися не лише стійкими, а й дбати про почуття героїв і глядачів / читачів. 

       Що змінилось після повномасштабного вторгнення Росії?

      Ми маємо певну сталість цієї нової реальності, в якій є війна. І, на жаль, знаємо, як це – жити із сиреною тривоги, чути вибухи, щодня натрапляти на інформацію про жертви й руйнування чи висвітлювати болісні, трагічні історії. Але оскільки є ця сталість, амплітуда наших емоцій та реакцій зменшується, і журналісти, як і українці загалом, багато в чому навчилися давати з цим раду, стали стійкішими до різних подразників.

      Попри це, оскільки у війни немає відпусток і вихідних, продовжує накопичуватись виснаження – втома, яка не минає навіть після короткого відпочинку. Найчастіше саме виснаження стає пусковою точкою для розвитку інших проблем.

      Робота в журналістиці становить і додаткові ризики, пов’язані з прямим та непрямим впливом травми. Поряд з цим цілеспрямованість, активність, зосередженість на меті, визначеність своєї ролі під час війни, ймовірно, слугуватимуть факторами «захисту» від негативних наслідків війни. Ми свідомі того, що журналісти допомагають людям відновлювати контроль і долати свою безпорадність через доступ до інформації; супроводжують у висловленні історії з життя, у такий спосіб опрацьовуючи травматичну пам’ять; збирають докази злочинів, щоб винні були покарані; допомагають створювати «інформаційні пам’ятники» тим, хто загинув, карбуючи їх у пам’яті для інших, – роль журналістів у цьому – безцінна. 

      Отже, існує певний парадокс роботи журналіста: журналістика є одночасно протективним фактором і фактором ризику. З одного боку, сенс, важливість, певна місійність роботи, її значущість для широкого кола осіб є тим фактором, що зміцнює життєстійкість. З іншого – журналістика зазвичай пов’язана з близькістю до травматичних подій, болісних емоцій, безперервністю інформаційних потоків, що підвищує ризик як вигоряння, так і проблем із психічним здоров’ям. 

      Професія журналіста – надзвичайно важлива. Але за професією стоїть людина, яка важлива не менше і яка часом потребує підтримки.

      І. Про стани, через які можуть проходити журналісти

      У межах програми Mental support for Media, яку започаткували Фундація «Суспільність» та Центр психічного здоров’я «БрейнКульт», проводилась діагностика стану психічного здоров’я членів кількох редакцій. Використовувались стандартизовані скринінгові опитування, тож дані на основі відповідей 79 журналістів є такими:

      Навіть якщо припустити похибку через те, що опитування, можливо, проходили ті, хто зацікавлений у програмі підтримки, оскільки має певні труднощі, цифри все одно надзвичайно високі й потребують уваги. 

      Поряд з цим важливо розуміти, що під час війни люди можуть мати великий спектр і амплітуду емоцій та фізіологічних реакцій як відповідь на насильницькі дії. Ці реакції можуть бути неприємними, важко контрольованими та непростими для розуміння. Але зазвичай це є результатом того, як організм людини працює в режимі самозахисту від загроз. Стани можуть бути складними та потребують уваги, але самі по собі вони не є патологічними

      Поряд з вищенаведеними результатами опитування ми маємо й інший бік: українські журналісти демонструють надзвичайну стійкість під час найбільших викликів: в оцінюванні здатності протидіяти стресу (що є протективною реакцією на противагу відчуттю безпорадності) 45,5% опитаних на питання «Як часто за останній місяць ви відчували впевненість у тому, що впораєтеся з вирішенням ваших особистих проблем?» відповіли «часто і доволі часто». Натомість «ніколи і майже ніколи» – 4,5%.

      Тож нормально, якщо ви чи ваші колеги-журналісти почуваються засмученими, знервованими, роздратованими, розгубленими в певних ситуаціях, у певний час. Цілком може бути епізодична ситуація з порушеним сном, незначними проблемами з концентрацією уваги чи пам’яттю. Так само можуть бути дні, коли відчувається повна безнадія, – це абсолютно нормально під час війни. 

      Але важливо відстежувати тривалість таких днів і станів. Понад два тижні (для симптомів депресії, понад шість місяців – для симптомів тривожного розладу), протягом яких вони проявляються, або коли ці стани суттєво заважають повсякденним справам – привід обміркувати механізм, як давати раду з цими психологічними труднощами. Це не є ситуацією, яку потрібно сприймати як норму, як побічний «нормальний ефект» професійної сфери й тому ігнорувати чи толерувати.

      На що зважати в оцінюванні свого стану?

      За основу рекомендуємо взяти маркери, на які варто зважати в оцінюванні свого психічного стану, відштовхуючись від найпоширеніших станів: вигоряння, депресія та тривожні розлади.

      Що таке професійне вигоряння і способи впоратись із ним на персональному рівні, а також на рівні редакції, ми детально описували в попередній рекомендації (Рекомендація № 14. Як журналістам долати професійне вигоряння і формувати джерела підтримки).

      Нагадаємо, що це – психологічний стан, пов’язаний з відчуттям виснаження (емоційного, фізичного та когнітивних функцій), втрати ентузіазму, а також розвитком негативного сприйняття своєї продуктивності чи роботи загалом, колег чи людей, з якими відбувається взаємодія. Це системна проблема, тому потребує системних рішень, які залежать від різних учасників процесу: від керівництва (редакції), колективу й самого журналіста.

      Симптоми депресії

      П’ять (чи більше) таких симптомів тривають упродовж двотижневого періоду протягом більшої частини дня майже щодня: 

      Симптоми тривожного розладу (ГТР):

      1. Неспокій, відчуття роздратованості або нервового збудження.
      2. Швидка втомлюваність.
      3. Труднощі з концентрацією уваги або відчуття «порожнечі в голові».
      4. Дратівливість.
      5. М’язове напруження.
      6.Порушення сну (труднощі із засинанням або неглибокий, неспокійний і недостатній сон).

      ІІ. Можливі варіанти для відновлення та зміцнення стійкості журналістів

      Доцільно виділити два рівні: особистий і рівень редакції (організаційний).

      Особистий рівень

      Якщо говорити про способи самодопомоги, то рекомендації будуть базові. І вони відштовхуються від потреби в зміні «ритму життя», в іншому способі використання і поповнення власної енергії, зміні фокуса в очікуваннях. Тобто ці стратегії працюють, якщо стають частиною вашого звичного життя, а не лише «у вихідні» чи у відпустці.

      Робити прості речі добре – в цьому ключ, а не в якихось надскладних формулах чи чудо-техніках.

      Регулярно поповнювати енергію для тіла і душі

      Рівень редакції

      Організаційний контекст має величезний вплив на те, наскільки успішно працюють люди й наскільки добре дають раду з життєвими й робочими викликами. Для забезпечення якісної журналістики редакціям варто приділяти увагу тому, щоб стати осередком психосоціальної підтримки для своїх співробітників.

      Як варіант – за можливості забезпечити комплексний психологічний супровід команди, який, зокрема, надається в межах програми Mental support for Media та охоплює чотири складові:

      1. Періодична діагностика психологічного стану команди.

      2. Проведення психоедукаційних заходів для розвитку навичок самодопомоги й взаємодопомоги в команді; навчання з підвищення журналістських компетенцій з урахуванням компонента чутливості.

      3. Доступ до індивідуальних консультацій з фахівцями психічного здоров’я.

      4. Організація заходів з відновлення для команди.

      Різні стресори вимагають різних стратегій, але ефективна психосоціальна підтримка в контексті війни повинна прагнути охопити широкий спектр викликів. Нижче виділено ключові потреби, які є відповіддю на поширені виклики журналістів за результатами опитування. 

      Поповнення енергії, відновлення

      «У понеділок увечері я почуваюся таким же втомленим, як наприкінці робочого тижня»;

      «Мене турбує безсоння і головний біль»;

      «Мені стало складно доводити розпочаті справи до завершення».

      — Організація навчання навичок гігієни сну, м’язової релаксації, турботи про своє психічне здоров’я.

      — Відпустки (чи мають співробітники реальні відпустки, коли можна не працювати й бути не на зв’язку?).

      — Мотивувати проводити обідню перерву без роботи, ідеально – віддалено від робочого місця.

      — Мотивувати до фізичної активності (створення таких можливостей на робочому місці).

      — Баланс: чи мають співробітники час без роботи?

      — Культивувати традиції святкувати дні народження та інші спільні свята.

      — Створювати можливості для соціальних пауз: «пункти тяжіння» – точки з кулерами, кавою / смаколиками, де співробітники можуть перетинатись, посидіти в перерві з напоєм.

      — Надання додаткового часу для поїздок у разі відряджень і забезпечення таких умов проживання, які б сприяли відновленню.

      — Організація регулярних заходів відновлення, найкраще – поблизу природи.

      Безпека, зниження тривоги

      «Майбутнє лякає мене своєю невизначеністю»;

      «Постійне хвилювання, переживання, яке я не в змозі зупинити чи контролювати».

      — Створити «острівці визначеності» на роботі: чіткий робочий графік, чіткість виплат гонорарів.

      — Забезпечити доступ до фонду страхування журналістів (зокрема, створення якого було ініційоване та далі підтримується Фундацією «Суспільність»).

      — Забезпечення обладнанням та навчанням, які відповідають потребам фізичної безпеки.

      — Доступна інформація, до кого можна звернутися з яких питань (документ).

      — Артикулювання від керівників, що «я на зв’язку».

      — Організація обговорень про те, як розум і тіло реагують на стреси, пов’язані з війною.

      — Обговорення вторинної травми та того, як віддалений перегляд зображень та інтерв’ю може впливати на журналістів.

      — Навчання навичок чутливої журналістики: інтерв’ювання осіб, які постраждали від травми, та інших вразливих груп.

      Відчуття мети, значущості 

      «Я почав сумніватись у своїх професійних якостях»;

      «Негативне відчуття щодо себе що ви невдаха або підвели себе чи родину».

      Почуття мети є ключовим елементом стійкості в розрізі професії: 

      — Підкреслювати значущість внеску кожного (відзначати успіхи команди, відзначати успіхи конкретних співробітників).

      — Місія команди, визначити мотто (розмістити на видному місці, повторювати на нарадах).

      — Приємності, знаки уваги до співробітників.

      Нормалізація, прийняття, підтримка 

      «Після пережитої травматичної події спогади про неї непокоять і буває так, що ці спогади (або сни про подію) повторюються, тривожать, є небажаними».

      — Створення культури обізнаності про психічні розлади, нормалізація реакцій у контексті роботи, нормалізація звернень по підтримку – проведення вебінарів, інфоплакати про поширеність, симптоми й що робити, контакти для звернення.

      — Розповідати, ділитися власним досвідом – ті, кому допомогла психотерапія чи консультації фахівців.

      — Уважність до тих, хто повертається з важких завдань, – «Як ти? Хочеш поговорити?».

      — Черговість роботи над висвітленням важких подій (не одна людина весь час висвітлює важкі події, мають бути перерви в цій роботі).

      Своєчасне задоволення цих важливих практичних потреб є вирішальним у наданні справжньої ефективної психологічної підтримки. 

      Психічне здоров’я є однією з основ для забезпечення якісної журналістики, і турбота про нього має стати нормою на індивідуальному та редакційному рівні. Тож важливо тримати перманентний фокус на створенні такої атмосфери та корпоративної політики редакції, яка б була орієнтована на психологічний добробут працівників.

      Рекомендацію для Незалежної медійної ради підготували:

      Анастасія Ніжнік, психотерапевтка-консультантка, співзасновниця Центру психічного здоров’я «БрейнКульт» і платформи «Хаб стійкості»;

      Андрій Сидоренко, координатор програм психічного здоров’я для журналістів «Фундації Суспільність», співзасновник «Хабу стійкості».

       

      1. Center for Innovation and Sustainability in Local Media: https://www.cislm.org/research/burnout-report/

      The International Center for Journalists (ICFJ):

      https://www.icfj.org/sites/default/files/2020-10/Journalism%20and%20the%20Pandemic%20Project%20Report%201%202020_FINAL.pdf

      Journalism Practice, Volume 3, 2009: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/17512780902798653

      European Journal of Work and Organizational Psychology, Volume 25, 2016 – Issue 5:

      https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/1359432X.2015.1114470?journalCode=pewo20

      Newspaper journalism in crisis: Burnout on the rise, eroding young journalists’ career commitment: https://www.researchgate.net/publication/254121300_Newspaper_journalism_in_crisis_Burnout_on_the_rise_eroding_young_journalists’_career_commitment

      Інші рекомендації

      Рекомендація №20: Цифрова безпека журналістів (і не тільки) в умовах війни

      Цифрова безпека важлива завжди, не тільки в умовах війни, тому дотримуватися певних правил потрібно незалежно від поточних обставин. Просто у наш час збільшується вірогідність того, що ваш акаунт чи пристрій буде атакований, оскільки цифрові загрози – це вже невід’ємна складова війни. Наразі, цифрова безпека не менш важлива, ніж фізична (а для деяких категорій, як то […]

      Рекомендація №19. Як медіа добирати незалежних та компетентних експертів

      Проблему сумнівної експертизи коментаторів, не нову для українських медіа, у 2023 році почали обговорювати в журналістському середовищі з новою силою. 11 квітня у виданні !Свідомі! вийшло розслідування Іллі Полудьонного про Спартака Субботу, телеведучого і подкастера, який називає себе психологом і приписує собі медичну освіту й науковий ступінь, яких насправді не має. Виявилось, що людина, яку […]

      Рекомендація №17: Як журналістам поводитися у соцмережах

      Соцопитування показують, що платформи й месенджери радше негативно впливають на якість журналістики й інформаційний простір, адже надають менш верифіковані матеріали та менше можливостей для якісних спростувань, а також сприяють підміні справжніх медіа приватними ініціативами, які жодним чином не дотримуються журналістських стандартів. Однак журналісти регулярно використовують соцмережі для збільшення охоплення своїх матеріалів, побудови особистої репутації (незалежної […]